Коштовна цифра «Зеонбуду»

Навіщо мовникам оплачувати послуги провайдера, який не зможе забезпечити їм повного покриття країни, та чи взагалі має ефірна цифра перспективи?

Завищені ціни

 Минув рік відтоді, як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення визначила компанію «Зеонбуд» провайдером чотирьох загальнонаціональних мультиплексів МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5. Відтоді Нацрада визначила більшість володарів цифрових ліцензій, а «Зеонбуд», за даними Нацради, станом на середину грудня 2011 року змонтував усі свої передавальні станції. Донедавна планувалося, що їх буде встановлено в 167 населених пунктах, але останнім рішенням Нацради мережа передавачів скоротилася до 166 міст і сіл України (мінус місто Красноград Харківської області).

Із цих станцій близько 150, за даними «Телекритики», змонтовано на антено-мачтових спорудах Концерну РРТ, решта - на вежах мобільних операторів, «Укртелекому» чи приватних операторів телевізійного мовлення. Своїх веж «Зеонбуд», як і планував, не будує.

Однак іще не всі передавачі розпочали роботу. Як повідомив на круглому столі «Кодування ТБ каналів» директор розвитку мереж ТРК «Україна» Богдан Жданов, у тестовому режимі наразі працює орієнтовно 154 передавальні станції зі 166.

У мережі «Зеонбуду» нині мовить тільки 21 загальнонаціональний канал із 28. Замість семи новачків, які ще не розпочали своєї діяльності (два майбутні канали групи «Україна» - «Кіноточка» та НЛО-ТБ, а також «Хокей», Gоldberry, «Банк-ТВ», «Вінтаж-ТВ» і «Ескулап-ТВ») іде тестовий сигнал. Подекуди до мовлення підключаються регіональні телекомпанії, які вже закупили собі перетворювачі аналогового сигналу на цифровий.

 

Перші рахунки за послуги «Зеонбуду» мовники отримали в жовтні. Так, за вересень загальнонаціональний телеканал мав сплатити близько 270-280 тисяч гривень за різний час роботи понад 140 передавачів (враховуючи мінус 50% знижки та +20% ПДВ). Ціна варіювалася залежно від мультиплексу, оскільки в них передавачі було задіяно нерівномірно. У рахунках за жовтень уже фігурувала сума 1,03-1,06 млн грн, а за листопад - 1,2-1,3 млн грн.

 

«Ми одразу сплатили рахунки. Ціни відповідали тим, які були вказані в тарифах компанії», - сказав «Телекритиці» заступник голови правління телеканалу «Інтер» Сергій Амелічев. Однак, за інформацією «Телекритики», так вчинили не всі: деякі телевізійні групи поки що утримуються від оплати послуг «Зеонбуду». Їх зупиняє те, що вони не мають від провайдера документів про введення передавачів в експлуатацію, тож оплату його послуг не можна включити до операційних витрат. Відповідно, можна наразитися на проблеми в податковій та вимогу сплатити із сум, перерахованих «Зеонбуду», ще й податок на прибуток.

 

Поки що не оплачують послуги «Зеонбуду» й державні мовники, але з іншої причини. Як повідомив «Телекритиці» генеральний директор Національної телекомпанії України Єгор Бенкендорф, угоду із «Зеонбудом» ще не підписано, відповідно, і рахунків НТКУ ще не отримувала. Однак у проекті бюджету на наступний рік закладено кошти на цифрове мовлення. «Точна сума буде відома після затвердження бюджету телекомпанії», - сказав він.

 

Як відомо, підписання угоди із «Зеонбудом» було однією з обов'язкових умов для участі мовників у конкурсі на місця в мультиплексах. Але державним телекомпаніям Нацрада дозволила подавати із конкурсною заявою не договір із «Зеонбудом», а меморандум про наміри. Це стало результатом судового процесу з продовження строків прийому конкурсних документів, ініційованого НТКУ. «НТКУ є бюджетною компанією, і її видатки можуть здійснюватися лише після проведення тендерних процедур у відповідності до закону про держзакупівлі. НТКУ потрібен час для проведення такої процедури», - пояснювала раніше «Телекритиці» юрист НТКУ Олена Любченко.

 

Голова Держкомтелерадіо Олександр Курдінович повідомив «Телекритиці», що угоди між державними мовниками та «Зеонбудом» буде укладено після прийняття постанови Кабміну про порядок використання у 2012 році коштів на виробництво і трансляцію програм для державних потреб та після проведення процедури закупівлі в одного виконавця («Зеонбуду»). Й сплачувати послуги провайдера державні мовники будуть за період із 1 січня 2012 року, адже фінансування розраховано з 1 січня по 31 грудня. Ще один виняток для державних компаній, на відміну від приватних, які мають платити вже з вересня.

Повна вартість розповсюдження сигналу в мережі «Зеонбуду» зі 166 передавачів (з урахуванням ПДВ і без урахування знижок) для загальнонаціонального телеканалу становитиме близько 2,876 млн грн на місяць. До липня 2012 року зі знижкою 50% - близько 1,438 млн грн на місяць, до серпня 2013-го зі знижкою 25% - близько 2,157 млн грн на місяць. Але слід зауважити, що ці суми вирахувано з поточних тарифів, які щороку коригуватимуться відповідно до офіційного курсу інфляції. До того ж, у мережі «Зеонбуду» можливі подальші зміни: за умовами договору з мовниками провайдер має право збільшувати кількість передавальних станцій і потужності передавачів.

 

При цьому не слід забувати, що мовники паралельно продовжують оплачувати розповсюдження в аналоговій телевізійній мережі. Для різних телеканалів суми різні, найбільшими вони є для Національної телекомпанії України, «1+1» та «Інтера», які користуються мережами УТ-1, УТ-2 та УТ-3 Концерну РРТ. Наприклад, НТКУ, за словами Єгора Бенкендорфа, щомісяця сплачує приблизно 5,3 млн грн Концерну (за мережу УТ-1 з 445 аналогових передавачів). Для «1+1» й «Інтера» послуги Концерну дешевші, адже мережа УТ-2 охоплює 357 передавачів, мережа УТ-3 - 339. А от інші загальнонаціональні канали мають власні передавачі і передають їх на обслуговування КРРТ. За кожен свій передавач вони платять близько 30% від тарифів КРРТ для відповідних передавачів.

У розрахунку своїх тарифів «Зеонбуд», як заявляли його представники, прив'язувався до чинних тарифів Концерну РРТ. Але, на думку експертів, цифровий провайдер у кілька разів зависив ціну на свої послуги.

 

Цікаве порівняння доходів і витрат Концерну та «Зеонбуду», яке свідчить про захищеність тарифів останнього, представив під час Цифрового форуму в Києві колишній генеральний директор Концерну РРТ Анатолій Антоненко.

 

	Концерн РРТ	«Зеонбуд»
Кількість передавачів у мережі аналогового/цифрового мовлення	близько 1500	668 (планувалося; нині - 664)
Доходи від мовників	350 млн грн на рік	1,1 млрд на рік (без урахування знижок)
Витрати на електроенергію	65 млн грн на рік	10 млн грн на рік
Оплата праці	190 млн грн на рік (3,5 тис. співробітників)	кілька млн грн (компанії не потрібно утримувати великий штат технічних співробітників - вона користується послугами фахівців КРРТ)
Оренда «Зеонбудом» близько 150 веж Концерну РРТ		90 млн грн на рік (плюс кілька мільйонів на оренду веж інших операторів)
Запчастини	12 млн грн на рік (більшість обладнання - старі лампові передавачі)	1 млн грн
Амортизаційні витрати	співмірні

 

За розрахунками Незалежної асоціації телерадіомовників, які НАМ передав до Антимонопольного комітету, тарифи «Зеонбуду» завищено в п'ять разів, а загальнонаціональний телеканал за розповсюдження в мережі мав би платити близько 580 тис. грн на місяць, а не 2,88 млн. «Витрати "Зеонбуду"на розбудову мережі цифрового мовлення, за нашими приблизними оцінками, становили близько 800 млн грн (Національна рада їх оцінила в 1 млрд грн, встановивши саме таку суму банківської гарантії в умовах квазіконкурсу на цифрового провайдера). Якщо всі платитимуть за нинішніми цінами, то свої кошти "Зеонбуд" поверне за два роки», - наголошує керівник центру законодавчих ініціатив НАМ Ольга Большакова.

 

У багатьох країнах оператори цифрових телемереж вважаються природними монополістами, розповів українським учасникам конференції «Цифрове мовлення в Європі» директор словенського інституту OpenLab Міха Крішель. «Ринок цифрового телебачення здається досить унікальним: на ньому не може бути ситуації з багатьма операторами, які змагаються за телевізійні канали, з ліцензіями на розподіл каналів на наземне цифрове мовлення. З економічної точки зору регулятор обирає оператора мережі/мультиплексу цифрового ТБ, що може призводити до природної монополії», - каже він.

 

У НАМі вважають, що «Зеонбуд» є монополістом одразу на двох ринках - програмних послуг (цей ринок не визначено законодавством) і телекомунікаційних послуг, який регулюється Національною комісією з питань регулювання зв'язку (регулювання тарифів, доступу споживачів до послуг тощо). До речі, з приводу обґрунтованості тарифів «Зеонбуду» НАМ звертався до Антимонопольного комітету України. У вересні в АМКУ заявляли, що досліджують дотримання «Зеонбудом» конкурентного законодавства. Однак про результати АМКУ так нічого й не повідомив. Очевидно, порушень не знайшов.

За словами генерального директора телеканалу М1 Валентина Коваля, тільки 10 наявних загальнонаціональних телеканалів зможуть оплачувати розповсюдження сигналу в мережі «Зеонбуду» з власних доходів. Решті доводиться просити дотацій у власників. «Над нами тяжіли дві речі: будучи національним мовником, ми не могли відмовитися від мовлення в цифрі. З іншого боку, ми намагалися оцінити, якими будуть наші фінансові можливості. І в нас відбулася перша з 2003 року розмова з акціонером про те, що ми будемо потребувати фінансів зі сторони», - зізнався пан Коваль учасникам Цифрового форуму.

2014 рік стане для мовників першим, коли «Зеонбуд» отримає від них повну суму за надані послуги - близько 1,5 млрд грн (враховуючи інфляційні процеси). За прогнозами холдингу StarLightMedia, телевізійний рекламний ринок у 2014 році становитиме 5,2 млрд грн. «Виходить, що близько 30% своїх доходів мовники витрачатимуть на оплату поширення сигналу», - зазначає Валентин Коваль. На думку мовників, адекватною витратою на забезпечення цифрового сигналу є 15-20% річного доходу телеканалу. Такого показника загальнонаціональний канал зможе досягти, за розрахунками пана Коваля, у 2018 році. А от для регіональних каналів цифрове мовлення ніколи не стане окупним, зазначив Володимир Сінькевич, директор волинської ТРК «Аверс», яка отримала ліцензію на мовлення у всій Волинській області. Тому телеканалу доведеться завжди бути дотаційним бізнесом материнських корпорацій.

Ефірна цифра не для всіх

 За умовами ліцензій «Зеонбуду» він має забезпечити цілодобове телемовлення не менш як для 95% населення України. Однак мережа компанії далека від цих показників. Згідно з дослідженнями, проведеними Державним підприємством «Український науково-дослідний інститут радіо і телебачення» (УНДІРТ), для повного покриття території України в режимі стаціонарного прийому на рівні даху будівлі необхідно не менше 350 антено-мачтових споруд. Заплановані потужності зеонбудівських передавачів, що не перевищують 1 кВт (2 кВт лише в Києві та Донецьку), для 166 населених пунктів дозволять забезпечити покриття 55-60% площі України, де проживає 65-70% населення (для порівняння: наявні аналогові мережі УТ-1, УТ-2 УТ-3 покривають 98-99% населення України).

Карта покриття сигналом «Зеонбуду»

Ба більше: за словами провідного інженера УНДІРТ Дмитра Маковєєнка, у великих містах із багатоповерховою забудовою на кімнатну антену «зловити» цифровий сигнал на практиці буде дуже складно. Для прикладу, в Києві, де, як і в Донецьку, стоїть найпотужніший 2-кіловаттний передавач, зона покриття на рівні першого поверху становитиме лише 5-10 кілометрів. А от у цілу низку сіл, віддалених від місць встановлення передавачів, цифровий сигнал просто не дійде. Адже, скажімо, на всю гірську Чернівецьку область заплановано лише два передавачі потужністю 500 Вт у Чернівцях і Новодністровську.

 

Побоювання з приводу покриття висловлюють і самі мовники. «Я спілкувався з одним із колишніх президентів Концерну РРТ - у нього взагалі песимістичні настрої щодо покриття ефірним цифровим сигналом. Він називав цифру 15-20%, через те що низькі потужності передавачів в умовах багатоповерхової забудови не дозволять приймати якісне цифрове ефірне телебачення», - повідомив під час круглого столу «Кодування телевізійних каналів» директор департаменту розвитку мереж «1+1» Олег Черниш.

 

Але покриття - не єдина проблема. За даними технічних фахівців, не всі виділені для «Зеонбуду» частоти пройшли міжнародну координацію та узгодження з внутрішніми спеціальними користувачами. За деякими підрахунками, це близько 30% частот. Офіційні дані мають «Український державний центр радіочастот» і УНДІРТ, але вони їх нині не розголошують. Утім, висновки можна робити з раніше озвучених під час фахових конференцій доповідей.

 

По-перше, «Зеонбуду» надали частину частот в діапазонах 53-56 ТВК (54 частоти) і 58-63 ТВК (47 частот), які зайнято повітряною навігаційною службою спеціальних користувачів (військових) та фіксованою службою загальних користувачів.

 

По-друге, станом на вересень 2011 року 158 частот «Зеонбуду» не пройшли міжнародної координації. В тому числі в таких великих містах, як Одеса, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Сімферополь, Чернівці, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, Івано-Франківськ. Чи відбулися якісь зрушення в цьому напрямку з вересня - офіційно не відомо, але УДЦР, який періодично звітує про успішну міжнародну координацію частот, відтоді нічого не заявляв.

 

По-третє, за рік, що минув з моменту видачі ліцензії «Зеонбуду», Нацрада чотири рази (16 березня, 1 червня, 9 листопада і 14 грудня) вносила зміни до його ліцензій, що стосувалися корегування частот. І це ще не кінець: у рішеннях Нацради вказано, що «за результатами міжнародної координації та відповідних погоджень можливе корегування технічних характеристик частотних присвоєнь».

 

І, зрештою, головна технічна проблема, як наголошували протягом 2011 року учасники всіх конференцій, присвячених цифрі, полягає в тому, що Україна не розробила плану відключення аналогового телебачення. Його відсутність створює істотні проблеми електромагнітної сумісності не лише між цифровими передавачами й радіоелектронними засобами спецкористувачів, а й між цифровими та наявними аналоговими передавачами. Тобто увімкнення цифрового сигналу створює завади чинному аналоговому телебаченню.

 

Ясна річ, технічні завади перешкоджають нормальному впровадженню цифрового ефірного телебачення. А крім цього початок ери ефірної цифри відтягує те, що українці досі не можуть приймати цей сигнал. Спочатку Нацрада із «Зеонбудом» після кількох років млявого впровадження DVB-T змінили цей стандарт на DVB-T2. Чим автоматично позбавили всіх, хто вже придбав новітні телевізори із вбудованими DVB-T-тюнерами, можливості дивитися цифрове телебачення (таких телевізорів в Україні було придбано, за різними оцінками, від одного до трьох мільйонів одиниць).

 

Після цього Нацрада разом із Держкомтелерадіо рекомендували «Зеонбуду» закодувати цифровий сигнал, встановивши на головній станції систему умовного доступу. Чим відкинули й тих, хто планував купувати телевізори DVB-T2, та створили передумови до монополізації ринку виробництва та постачання сет-топ-боксів. «Це рішення - не що інше, як бажання звузити коло виробників напередодні тендеру на 350 млн бюджетних гривень на соціальні сет-топ-бокси», - каже Олександр Півнюк, екс-заступник гендиректора Концерну РРТ, а нині - медіаконсультант. На його думку, весь ланцюг останніх рішень Нацради веде до обмеження і нівелювання ідеї цифрового ефірного телебачення.

«Ми думали, що зараз, платячи "Зеонбуду", ми інвестуємо у світле майбутнє своїх каналів, яке нині, після рекомендації впровадження системи умовного доступу, стає примарним. Якщо буде обрано одного виробника цієї системи, це здорожчить сет-топ-бокси (на кілька доларів. - ТК), до того ж ринок буде повільніше ними наповнюватися. І якусь віддачу від своїх інвестицій у цифру ми отримаємо нескоро», - додає Олег Черниш.

 

На думку Валентина Коваля, кодування цифрового сигналу, з одного боку, відтягує впровадження цифри щонайменше на півроку, але, з іншого боку, є закономірним кроком до появи в майбутньому платного ефірного телебачення в мультиплексах МХ-7, МХ-8. «Краще одразу мати пристрої, які даватимуть можливість приймати платні телеканали», - вважає він.

 

Однак поява в Україні сьомого й восьмого мультиплексів - узагалі під великим питанням. Як свідчать технічні фахівці, використання для побудови першого, другого, третього та п'ятого мультиплексів «Зеонбуду» багаточастотних мереж MFN не відповідає умовам угоди «Женева-2006» і може призвести до зниження ефективності використання радіочастотного ресурсу та зменшення кількості запланованих мультиплексів.

 

 

Чи варта шкурка вичинки?

 

Тож чи є сенс платити в 2014 році 30% доходів за покриття 65% населення? Мовники вже замислилися над цим питанням. Тим паче, що частка ефірного телебачення продовжує знижуватися.

(Ефірне ТБ - сірий стовпчик, кабельне - блакитний, супутникове - синій)

За даними дослідження Astra Satellite Monitor, в Україні станом на кінець 2010 року було 17,25 млн телевізійних домогосподарств, із них - 49% ефірних (8,45 млн), 34% - кабельних (5,94 млн), 16% - супутникових (2,79 млн) та 1% - IPTV (70 тис.).

За прогнозами Олега Черниша, у 2015 році ситуація кардинально зміниться. Якщо враховувати щорічне зростання супутникового прийому на 400-500 тис. абонентів, як це спостерігалося дотепер, то до 2015 року кількість людей, які дивляться супутникове телебачення, може зрости до 5-6 млн. Кабельне телебачення нині, зайшовши до всіх багатоквартирних будинків, загальмувало у розвитку. Втім, кабель не пішов у міста з населенням менше 50 тис. осіб, а це можуть здійснити «Укртелеком» і «Київстар», коли отримають ліцензії на IPTV. Раніше свою потенційну телеаудиторію «Укртелеком» оцінював у 7,8 млн абонентів. Якщо новий власник телекомунікаційного гіганта таки вирішить рухатися в цьому напрямку, ринок кабельного та IPTV-телебачення охопить до 8 млн домогосподарств, вважає пан Черниш. Тож частка цифрового ефірного телебачення може у 2015 році скоротитися до 3 млн домогосподарств. «Якщо враховувати перспективу скорочення, то потрібно щось робити, щоб не втратити цифрового ефірного телебачення як тип прийому», - наголошує Олег Черниш.

 

На його думку, в Україні вималюється ситуація, яка є, приміром, у Німеччині чи Нідерландах: частка ефірного цифрового телебачення становитиме близько 15%. З іншого боку, за культурою перегляду телебачення Німеччина завжди була налаштованою на супутник, а Нідерланди - на кабель. І в цьому контексті Україні може бути ближчим приклад Іспанії, яка, як і ми, звикла дивитися ефірне телебачення. Там нині проникність ефірного цифрового телебачення сягає понад 70%.

 

Але, за словами Онно Зонневельда, голови представництва SES в Україні, напередодні упровадженням цифрового ефірного телебачення глядачі опиняться перед вибором, що купувати - сет-топ-бокс для ефірного прийому 32 телеканалів чи, наприклад, супутникову тарілку для прийому кількох сотень телеканалів. На його думку, вибір буде очевидним - на користь більшої кількості каналів. І може статися, що аудиторія ефірної цифри становитиме 1-1,2 млн домогосподарств, які отримають соціальні сет-топ-бокси від держави.

 

Однак щоб запобігти перетіканню аудиторії цифрового ефірного телебачення до, приміром, супутникового, може бути задіяно механізми державного регулювання ринку. Наприклад, шляхом заборони на встановлення супутникових антен. «Скажімо, у Британії можна ставити тарілки діаметром понад 35 сантиметрів тільки з дозволу місцевого органу влади. Це регулювання виникло завдяки BSkyB, чий сигнал приймається саме на невеликі антени», - наводить приклад Валентин Коваль. Україна, до речі, теж має приклад штучного стримування розвитку ринку платного телебачення - затягування Національною радою процесу ліцензування провайдерів IPTV. Чим регулятор штовхає операторів до безліцензійної діяльності, яка подається під виглядом тестування послуги.

У будь-якому разі, як би не склалися перспективи цифрового ефірного телебачення, телеканали не забувають і про інші способи доставки сигналу: всі вони як транспорт використовують також супутник, звідки їх можуть приймати як телеглядачі, так і кабельні оператори. Про супутник замислилися й ті, хто не переміг у цифровому конкурсі Нацради, зокрема, регіональні телекомпанії, які все частіше подають заяви на відповідні ліцензії та отримують їх. Іще одна тенденція - впровадження інтернет-трансляцій через офіційні сайти телекомпаній. До цієї практики вдаються навіть консервативні державні ТРК. Адже втратити глядача після вимкнення аналогового сигналу не хоче ніхто.

Ілюстрація - economics.unian.net
"Телекритика"